Dark Portal Forum -> Просмотр темы

Nekroma

< Bravehearts >

Репутация: 0

0. Фанфик » 08 мар 2011, 14:19

Всем привет! :hi2:

Вот, есть небольшой фанфик, надеюсь, вас понравится.
Пока написано 10 глав.

Собственно,сори,что на украиском, есть перевод... но он,хм.... не передаёт настроения как оргинал.

Буває так, що люди, сівши в улюблене м'яке крісло з чашкою чаю, або заховавшись між листя старого дуба слухаючи спів птахів, починають згадувати своє минуле. Кожен робив багато різних подвигів, були то і просто перемоги над собою, і над цілими арміями. І кожному доводилось приймати рішення. Але після довгих роздумів, коли закінчився весь чай і пташині голоси уже не перешіптувалися під кронами дерев, вони розуміли, що немає другорядних рішень. Кожне, легковажне, геніальне, виважене або і просто безглузде рішення будує наше життя. І навіть самий дріб'язковий вчинок може докорінно змінити вашу долю. А в той час,
коли хтось сам саме думав про все це, в одному з куточків нашого світу, дрібничка змінювала долю людей, які навіть не підозрювали, про те, що їм доведеться пройти. . .

* * *
Об скло гучно розбивалися краплини дощу. Обпершись руками о підвікон-ня, на залиту дощем вулицю дивився ельф. Хоч досконала врода і не нада-вала можливості зрозуміти скільки йому років,та про його багатий життєвий досвід красномовно говорило серйозне, ніби сумне, обличчя і купа шрамів на руках. А найвагомішим доказом була донька, яка тихо спала в колисці.
Чоловік стурбовано спостерігав за картиною внизу. Двоє переляканих дренеїв запекло щось доводили його заміснику. Коли Нарі кинув розпачли-вий погляд в бік його будинку, Адор зрозумів, що в ситуації він сам не розбереться.
Кинувши погляд на колиску і переконавшись, що Флорі міцно спить, Адор схопивши плаща, вийшов на вулицю.
- Доброго дня, я Небесний лейтенант Адор Ранній Вітер. Що тут сталося?
- Я позавчора ходив до озера, - почав перший дренй. - До старого Барло. І наткнувся на командира Адаріса. Він йшов здовж озера в бік Бастіону Аллеріі. Побачивши мне він напав. Був дуже дивний, щось викрикував незрозумілою мовою. . .Я ледве втік. А сьогодні мій брат прибув з Бастіону. Саме полював на карлі, коли побачив, як його схопили арракоа біля Секетісу.
Сказати що це було дивно, нічого не сказати. Адор здивовано глянув на Нарі. Той лише пожав плечима.
- Дякуємо за інформацію. Сподіваюсь ви розумієте , - запитально вигнув брову Андор. – Що про це ніхто більше не повинен знати?
- Так-так, звичайно.
Коли дренеї зникли з поля зору, Андор обернувся до свого заступника.
- Треба полетіти туди.
- Що? До Секетісу? В двох? Ні, треба відправити загін.
- Ні в якому разі, Нарі. Зрозумій, Адаріс втратить своє місце якщо всі
дізнаються що він втік з міста в Секетіс, напавши на чоловіка. Крім того, дуже схоже, що ним якось керували.
- Думаєте? Гаразд, я візьму Клару, і полетимо.
- Ні. Полетимо разом.
- Як разом? А як же Флорі?
- Нарі, що думаєш, що раз у мене донька, я вже не воїн? Сижу в Шатраті, роздаючи усім накази? Я такий же воїн, як і раніше! Флорі віддам Клео.
Дивлячись на реакцію Адора, Нарі подумав, що мабуть ця думка його дуже колупає. Тому і погодився він дуже швидко.
- Гаразд. Клео ваша сестра?
- Так, вона працює в дитячому будинку. Тому, що в Нижньому місті. Треба зайти до неї. . .

*

Чи думав Адор, що через звичайну впертість, не бачитиме дочки два десятки років? Звичайно, він навіть не припускав, що таке може статися. Але після того, як він попрощався з сестрою
та донькою ,осідлав ската і полетів у післядощове небо, він не повернувся. А Небесні охоронці, після пошуків сумно повідомили, що капітан Адаріс, лейтенант Адор і його замісник Нарі зникли безвісти. Ні тіл, ні слідів. Лише два скати, прив’язані до дерева, коло Секетісу. . .

Глава 1.
1.Подія

У Шатраті рідко буває безлюдно. Особливо в Нижньому Місті. Там постійно щось будували, туди безперестанку прибували біженці з усіх куточків Дренору. Природно, що там кипіло життя.
Саме тому Флорі здивувалася тому, що на вулицях було всього кілька душ. Взагалі вона зовсім не хотіла йти. Але тітка прийшла, і сказала, що якщо вона не вийде на вулицю хоча би на годинку, то книжок більше не побачить.
Флорі любила своє місто. Насамперед тому, що тут у людей виховувалась миролюбність. Принаймні у тих, хто тут ріс. Адже, коли в тебе нема майже нічого, тебе все не хвилює, хто милосердно дає тобі хлібу, орк, чи людина. І коли ростеш в Шатраті, на протязі всього свого життя бачиш, як одружувалися тролі і ельфи, як співали п'яних пісень двори і орки, та як танцювали разом дренеї і таурени на Зимових Святах. І хоч Флорі розуміла, що так буває лише в таких місцях як Шатрат, їй було важко змиритися з думкою, що ніколи в житті у Азероті не запанує цілковитий мир.
Ось з такими думками юна ельфійка тихо прогулювалася містом. Таки дивно було, що людей так мало.
- Вибачте, а ви не підкажете, чому людей на вулицях так мало? – вічливо запитала вона якогось старенького дренея, котрий сидів на узбіччі попиваючи чай. Флорі, не без задоволення помітила, як здивувався стрий. Адже говорила вона його рідною мовою. Взагалі, вона, виростаючи в Шатраті стала справжнім поліглотом, адже, далеко не всі говорили на міжнародному.
- Усі пішли дивитися на бої. Біля Скалла сьогодні збираються різні відчай-
духи, щоб помірятися силами, і повибивати один одному зуби.
- А чому туди побігли всі??? Принаймні дорослим це не повинно бути цікаво. . .Ну хоча би не всім.
- Так бої йдуть уже декілька днів, і там вималювався лідер. Крез Кремезний, 18-річний таурени. І вчора по місту пройшов шепіт, ніби йому кинули вик-лик. Якийсь новенький незнайомець. І це дівчина. . .Гном. – лукаво посміх-нувшись, сказав він, - от всі побігли дивитися.
- Біля Скалла. . .Ну гаразд. До побачення!
- Бувай і ти дитино. . .
Треба мабуть подивитися, не кожен день таке побачиш. . .
Що ближче вона підходила, то більше людей зустрічала. Тут з-за рогу вийшла знайома особа. Румбак, її добрий друг гордо йшов в бік арени. Румб
Ніколи не сутулився, і це Флорі дуже подобалося, бо інші тролі ходили мало не рачки.
- Румбак! Румбак!О боже, Румбак! А бодай тобі. . .РУМБАК!!!
Разом з ним обернулося ще чоловік десять.
- Навіщо так кричиш, Флорка?
- Румб, у тебе вуха довгі, а чуєш так, ніби то декорація, бо звук ти сприймаєш задом.
- Хто б казав, ти за своїми книженціями взагалі нічого не чуєш! Як ти взагалі можеш їх читати? Ахінея якась. . .
- Не ахінея, а інженерія. Між іншим дуже цікаво! – надулася Флорі. Вона не любила, коли з її книжок знущаються. А найбільше всього бісило те, що її захоплення ніхто не розумів. . .
- Добре, тільки не злись. Ти на бій?
- Звичайно.
- Навряд вона виграє. . .Хоча ми нічого про неї не знаємо. . .

*
Отак, ділячись подіями і новинами, вони йшли, ніби як на розвагу, а насправді на першу пригоду, яка до двох нерозлучних друзів додасть третього. . .

Snowblind

< Bravehearts >

Репутация: 25

1. Re: Фанфик » 08 мар 2011, 15:47

Прекрасно)Пиши ещё! :bravo:

Nekroma

< Bravehearts >

Репутация: 0

2. Re: Фанфик » 08 мар 2011, 15:58

Спасибо

Есть ищё, я ранше особо не слала никому.

2.Ноги в руки(Гайка)

Коли Флорі і Румбак дійшли до «арени», то побачили, що людей так багато, аж не видно місце бою.
- Що прийшла попрацювати? – почувся поруч хитрий голосок.
Флорі обернулась. Поруч, лукаво посміхаючись, стояв Скалл.
- Добрий день. Ні, ми прийшли на бій подивитися.
- Ну, я так і знав. Фло, ти лінива. Жахливо лінива. Але готуєш непогано. Ну нехай уже, ідіть за мною, проведу вас ближче, - махнув рукою Скалл.
І схопивши першу ліпшу тацю, накидавши туди котлет, пішов до місця бою.
- Пропустіть! Пропустіть! – загорлав він, - ви ідіоти, беріть собі по таці. . .
Флорі та Румбак схопили по тарілці з ягодами, побігли за Скалом.
- Пропустіть! Ану забери лапи від моїх котлет! Їжа для бійців, пропустіть!
Поставивши їжу на якийсь столик, друзі стали чекати бою.
- Ой, Румб дивись, он здається вона!
- Справді, схоже. . .
За десяток метрів від них стояла діжка. На ній сиділа дівчина-гном. Доволі кумедна. З великими рожевими хвостиками і милим обличчям. Саме обличчя зараз було сумним і набурмосеним. Флорі подумала, мабуть дівчину бісить, що прийшло так багато народу.
Для бою розчистили невеликий клапоть землі, приблизно 10х10 метрів. Навколо просто розклали каміння.
- Шановні, сьогодні тут відбудеться бій Креза Кремезного и . . . е-е-е, а! Гайки Іскроверт! - прокричав ведучий, що поспіхом вибіг на поле.
Декілька людей тихо засміялися з такого ім’я. Флорі було жаль маленьку відважну Гайку.
- Отож, Починаємо!!! – оскільки бої були вуличні, особливо тут не церемонились.
На арену вийшов величезний таурен. Крез і справді був кремезний. Просто копитень якийсь, думала Флорі.
Тихо і непомітно на арені з’явилась Гайка. В руці зблиснув кинджал. Дівчина не стала гаяти часу, і побігла просто на Креза. Той зніс меча над головою, і коли вона була близько, сильно рубонув ним суперницю. Але Гайка на диво спритно ухилилась від його удару, і почала кружляти довкола нього.
Флорі тільки дивувалася, як її досі не розчавили. З дикою спритністю вона ухилялася від копит, меча ,кинутої мотузки і навіть сітки. І коли Крез уже остаточно оскаженів, вона схопила мотузку, і зачепивши її об камінь відійшла. А Крез, злий до смерті, по інерції біг просто на мотузку. . .
БАБАХ!!!
Флорі подумала, що це упало казкове місто Даларан. Коли пилюка трохи вляглась, усі побачили, що Гайка стоїть біля Креза навколішки і люто притискає до шиї кинджал.
- І так. . . – почав ведучий.
- НІ!!! – розпачливо закричав Крез, вертячи головою.
Раптом з натовпу вилетіла магічна стріла темряви і збила Гайку. Правда вона встигла полоснути Креза ножем по щоці. Доки Гайка оговтувалась від закляття він, витираючи кров, встав, схопив меча і кинувся на неозброєну дівчину. Глядачі розлючено загомоніли. І тут. . .Крез отримав заряд блискавки в зад.
На полі запала цілковита тиша. Порушила її Гайка, яка оговтавшись, схопи-ла свого ножа і відбігла. Повільно повертаючи голову, Крез глянув в бік Фло-рі.
- Ну чортів троль, ти за це заплатиш.
- Троль? . .
- Це не він, - сказала Флорі, намагаючись показувати більше відваги. Чим мала насправді – це я!
- Ти? Але ти ельфійка! Вухаті не бувають шаманами.
З цими словами він загрозливо рушив до Румба. Та не встиг хлопець згадати потрібного закляття, як Крез отримав другий заряд.
- Бувають, - гордо відповіла Флорі, помітивши, як здивовано на неї всі дивляться.
- Ах ти ж! . .
Схопивши меча, він моментально кинувся на Флорі ,але Румб кинув на нього торнадо.
Побачивши, що Крез їх не подолає, з натовпу вийшли орк і таурен. Загрозливо загарчавши, вони кинулися на друзів. Про мотузку вони забули. А Гайка ні. . .
Дико закричавши і зробивши в повітрі ефектний пірует, вони впали. . .ну ви зрозуміли, на кого вони впали.
Від реготу, затряслися кущі. Але друзям було не до сміху. Розлючені, з ніг до голови в пилюці, ці горили піднялись і шукали їх очима.
Тут Флорі хтось потягнув за рукав.
- Тікаймо! Негайно, бо буде з нас котлета. . . – був це ніхто інший, як Гайка.
Румб, який відзначив, що їх уже помітили, не міг її не підтримати.
- Ноги в руки, нас попалили!!! – верескнув він не своїм голосом, на бігу хапаючи Флорі за руку і закидуючи собі на плечі Гайку.
Звичайно публіка, котра була на боці друзів, намагалася стримати громил. Але хто стримає двох тауренів і здоровезного орка, котрі були на межі психічного припадку від злості. . .
Так швидко бігати Румбаку не доводилося ніколи. . .Але через 20 хвилин він помітив, що погоні вже немає.
- Ти мені руку мало не відірвав. . .
- Не жалійся, - промимрила Гайка, і просто таки упала з Румба.
Упасти то впала, але не піднялась. Кинувшись до неї, Флорі помітила велику рвану рану у неї в боці.
- Вона щ-що. . . в-вмерла? – затинаючись від жаху прошепотіла ельфійка.
- Ні, - міряючи пульс, відповів поблідлий Румбак, - втратила свідомість. Ходімо, занесемо її до тебе. . .

3.Відкривши очі.

Біль. . .Це було перше, що дійшло до свідомості. Бік болів просто немило-сердно. Разом з розумінням, що болів саме бік, потроху почала з’являтись орієнтація в просторі. Гайка легенько зігнула пальці на правій руці. Цей простенький рух відгукнувся посиленням болю.
Гайка відкрила очі. Усе було жахливо розмитим. Декілька разів кліпнувши, дівчина почала бачити набагато краще. Але дало це не багато. Вона і досі не розуміла, де знаходиться.
Кімната була невелика. Біля ліжка стояв простенький столик, з позолочени-ми ніжками і скляною поверхнею. На ньому стояла наповнена грушами мис-ка і ваза з букетом квітів. Поряд з ліжком знаходилось вікно. На підвіконні ліниво лежав симпатичний чорний дракончик розміром з середню собачку. Чи то пак, драконеня. Побачивши, що Гайка на нього дивиться, дракончик хрюкнув. Напевно хотів заричати. . .
За стіною почулися кроки. У кімнату ввійшла ельфійка.
- О, ти уже прокинулась. Як твій бік?
- Так ніби в нього цвяхів повбивали.
- Погано. Але Румб прокинеться, і ми спробуємо тобі залікувати. Просто я не знала, наскільки сильне пошкодження, тому лише перебинтувала.
- Румб – це твій друг-троль?
- Так .А мене звати Флоріана, але всі говорять просто Флорі.
- Я. . .
- Я знаю, - перебила її Флорі. – Ведучий тебе представляв. У тебе чудне ім’я, оригінальне.
- У нас усіх так звати. Я колись знала гобліна з прізвищем Бдишьпакет.
Потім він поїхав в Нордскол, і я його більше не бачила.

Хоч прізвище було дуже смішним, Флорі не засміялась. В словах дівчини було чутно ледве прихований сум. Трохи помовчавши вона сказала:
- Ти напевно голодна, почекай, я зараз щось принесу.
Як тільки за Флорі зачинилися двері, Гайка прикрила очі, і намагаючись не звертати уваги на біль, почала думати.
Так, по перше треба дізнатися, кого визнали переможцем. Якщо Креза, то проблем у нас не буде. Якщо мене. . .Не думала що скажу таке, але це погано.
Ще, ця Флорі здається дуже хороша дівчина, і її друг також. Врятували мене.
Якщо Крез захоче помститися, доведеться тікати з Шатрату. І я не маю права наражати їх на небезпеку. Але як же з таким боком втечеш? Болить немило-сердно. Хоча вона казала залікують. . .Ну побачимо. Якщо перестане боліти, то вночі піду геть. До речі, треба запитати її, чому вона шаман. . .
Дракончик тихенько зліз з підвіконня, і примостився у Гайки під боком. Біль знову посилився. Лускате чудо тихенько засопіло. . .
Двері тихо прочинилися, і до кімнати обережно зайшла Флорі, несучи тацю з їжею.
- Ось. Поїж трохи, - на звук її голосу дракончик підняв голову.
- Дякую.
Деякий час, поки Гайка їла, вони сиділи мовчки. Їсти було важко. Кожен ковток віддавав болем у боці. А про те як вона піднімалась і рухала лівою рукою, взагалі краще не говорити. Вона добре готувала, тільки більше любила готувати рибу. А тут копчений василіск, здається, салат і суп з креветок. Ще миска пирогів з м’ясом.
- Ти дуже добре готуєш. Десь вчилася?
- Я працюю у Скалла.
- О, зрозуміло. Дякую, було дуже смачно, - відставляючи миску сказала Гай-ка.
- Нема за що.
- Коли прийде твій друг?
- Румбак? Він тут, просто вчора вночі він ходив до Скалла, дізнатися що там і як. І по дорозі назад натрапив на дружків Креза. Всю ніч ховався, тепер відсипається. До речі, тебе визнали переможцем. . .
- Е-е-е. ..Дуже добре.
Одже захоче помститися. . .Румбаку уже дісталося. Ні, вона повинна йти звідси. . .
- Хто вчив тебе шаманізму?
Флорі трохи пом’ялася, але відповіла.
- Розумієш, ми з Румбаком знайомі ще з самого дитинства. Він учився у шамана-дренея Глетти. Я довго намагалася махати мечем, вичакловувати вогонь і навіть призивати біса. . .Але то все було не моє. Тоді я вирішила – начхати мені на стереотипи, буду вчитися з Румбом. Якщо щось не вийде – він мені допоможе. Тільки він лікар, а я більше дружу з бойовими стихіями.
- Зрозуміло. . .
Тут відчинилися двері, і до кімнати розтираючи очі зайшов троль.
- Могли б і тихіше говорити, у мене була важка ніч, - пробурчав він.
- Вибач. . . – почала було Гайка, але Румб лише махнув рукою.
- Я тебе не обвинувачую. Гаразд, давайте лікувати бік. . .
Гайці допомогли сісти. Розмотавши бинти, Румбак декілька секунд дивився.
- Вилікувати то вилікуємо, але шрам думаю залишиться.
Вони почали. Говорячи дивні слова, їхні руки почали світитися зеленкуватим сяйвом. Бік почав потроху тепліти, а потім мабуть дуже заболіло, бо усе поплило, і Гайка знову втратила свідомість.

Я буду частями бросать,конешно,если хотите читать далише :LOL:

Nekroma

< Bravehearts >

Репутация: 0

3. Re: Фанфик » 08 мар 2011, 15:58

4.Гості.

Гайка прокинулась. Бік досі болів, але легенько,нив. Відкрила очі. В вікно яскраво світить сонце. Фіранки бежевого кольору з білою вишивкою. Там, де і вчора, стоїть ваза з квітами. Дракончик заліз на ліжко і примостився теплим боком до шиї. З’явилося дивне відчуття домашнього затишку. Гайка до такого не звикла.
«Як ви, мадам Гайко, огрубіли, бігаючи лісами.»
Сумно посміхнулася. Дакончик влігся комфортніше. Гайка погладила його по лускатому крилу. Рука і справді не заболіла від руху. Лікування вдалося.
Доволі світло, мабуть уже полудень. . .
Прочинилися двері, і в кімнату тихенько зайшла Флорі, несучи в руках записку.
- Доброго ранку.
- А, ти уже прокинулася. . .Я йду до Скалла, він жаліється, що я рідко прихожу.
- Добре. Дякую за плече.
- Пусте. . .Захочеш їсти – на столі миска з картоплею і рибою. В глечику сік із ягід.
- Гаразд, бувай.
- Бувай.
Вона пішла. Гайка ще хвилин двадцять повалялася в ліжку, але голод не забув про себе нагадати. Легенько відсунувши дракончика оперлась на лівий лікоть. Бік трохи заболів. Потрохи вона підвелася. Звичайно між вчора і сьогодні різниця велика, але він все одно трохи болів при навантаженні.
Крім кімнати, в якій вона лежала в будинку ще була кухня, ванна, передпокій і ще одна спальня. Зі смаком обставлена, чиста і гарненька. До того ж простора.
Доки їла, сидячи за столом, дивилася в вікно. Хороший вид на вулицю. З цього боку не було видно дверей. Зате було добре видно двох тауренів, які метушливо озираючись, підійшли до будинку, і вперлися об стіну. Крез. . . Одним з них був Крез.
Раптом з сусіднього магазину («Все для рибалки») вийшов Румб. Помітив Креза, а вони його на щастя ні. Трохи обійшовши магазин, почав дивитися. Побачив її у вікні. Кивнув на Креза. Гайка кивнула в відповідь. Вибігла с кухні, і перевірила, чи добре замкнуті двері. Так, хороші двері, тауренам вибити буде важко. . .
Тільки подумала про це, як двері здригнулися від сильного удару.
- А, мала гадюко, відкривай, прийшла медаль за перемогу!
Гайка вибігла на кухню. Румб, помітивши, як вона повернулась, кинувся кудись бігти.
Двері довго не витримають. . .
- Що, жаба давить, слабаку?
Удари припинилися, на за дверима хтось заричав.
- Програв маленькій дівчинці, а тепер прийшов мститися за свою тупість?
Двері зарипіли під навалою нових ударів.
- Шановні, що це ви виробляете? – здивовано промовив чийсь спокійний високий голос за дверима.
Тиша. . .
- Ми, це. . .ну. . .
- Спроба зайти до чужого будинку з метою пограбування?
- Ні, що ви. . .Начальнику, ми просто це. . .
Раптом почувся удар, і звук падаючих обладунків. І промовиста трольська лайка. Загупали важкі копита і задзвеніла сталь.
Гайка обережно відкрила двері. Румб допомагав підвестися вартовій – дренейці.
- Так. . .Ну, ми їх знайдемо. Але якщо це повториться. Дайте нам знати.
Обтрусилася і пішла.
Румб зайшов до будинку, закривши за собою двері на всі засуви.
- Як вони знають, що я тут???
- Мабуть, прослідкували за мною.
- Я маю піти, через мне у вас проблеми. . .
- Та ні, що ти. . .Ми ж йому також завадили, він і так буде нас цькувати.
- Ви завадили йому мене вбити. А він злиться через програш. Якби не ви, він би все одно програв. . .Але нехай, поки йти не буду.
Звичайно це була брехня. Вона збиралася тікати це їж ночі. Жаль. У Гайки ніколи не було друзів, лише в дитинстві. Але з сиротинця вона утекла в 13 років, залишивши там всіх друзів, разом з жахіттями , які на неї наганяло те місце.
- Ну, нехай, ждемо Флорі.
Румб пішов на кухню щось перекусити. А Гайка вирішила піти виспатися, ніч буде на ногах. . .

5. Усе залишає сліди. . .Так-так, навіть розбійник.

Вона проснулася приблизно о восьмій годині. У сусідній кімнаті приглушено перемовлялися два голоси. Гайка звелася на ноги і вийшла в коридор. У другій спальні горіло світло. Заглянувши, вона побачила Флорі і Румбака.
- А я думаю, що вони не відчепляться! – вперто промовив троль, вертячи в руках стрілу з прив’язаною запискою. На ній було накалякано «Ви втрьох… Чекайте візиту».
- Можливо, але стрілу ми могли просто не помітити, вона могла бути ще до їх приходу. А вони боягузи, запросто могли злякатися варти. Тепер сидять в нірках, піджавши хвости. Крім того, попереджати про свій прихід – це дуже тупо. Навіть для них.
Румбак задумався над відповіддю. Флорі, задоволена, що аргумент подіяв, прийнялась гладити дракончика.
- Вибачте, що я заснула на цілий день.
Флорі обернулася.
- О, ні, то нічого, ти ослабла, треба багато відпочивати. Сідай.
Гайка подумала, як добре вона відпочине цієї ночі.
- Звідки в тебе цей дракончик?
Румбак чомусь засміявся.
- Місяць назад Румбак притягнув величезне яйце, Скал сказав, що це яйце карлі і що його треба спекти в шкарлупі. І коли ми вже все годину тримали його в вогні, воно раптом тріснуло, і з нього виліз дракончик. Але Скалл живе недалеко від Арракоа, і їхні пташки ,міні-карлі , побачивши дракона кинулись на нього. Схопили і кудись полетіли з ним.
- Тоді Флорі кинула на себе торнадо, її підкинула вверх, і вона схопила того птаха, який ніс драконеня, впала з 3 метрів, зламала руку. Але драконеня не з’їли птахи. До речі, ми назвали його Карлім, - підсміюючись закінчив Румбак.
Дівчата посміхнулись.
- Ну, добре давайте спати. І ти також, тобі треба набратися сил. – потягуючи-сь сказала Флорі.
Лягали всі з різними думками.
Румбак думав, як розповісти Флорі про свої підозри.
Флорі згадувала, чи погодувала вона Карліма.
А Гайка, дивлячись на дракончика, міркувала, наскільки вона винна цим двом. . .її друзям. Де б її поховали, якби Флорі проявивши відвагу не врятувала б її, як врятувала колись Карліма? . .І чекала. Доки всі поснуть, щоб позбавити їх небезпеки, яку вона накликала. Гайка навіть не здогадувалася, що спати цієї ночі не збирається ніхто. . .

[ Последний раз редактировалось Nekroma 08 мар 2011, 16:02, всего редактировалось 1 раз. ]

Snowblind

< Bravehearts >

Репутация: 25

4. Re: Фанфик » 08 мар 2011, 16:01

Я бы тоже сделал бы пару "выбросов" в рассказы, но думаю тут это не оценят)

Nekroma

< Bravehearts >

Репутация: 0

5. Re: Фанфик » 08 мар 2011, 16:03

Смотря о чём. Думаю оценят :smile2:

Alesao

< Black Legion >

Репутация: 9

6. Re: Фанфик » 08 мар 2011, 18:28

не читал, но одобряю

Snowpard

< Bravehearts >

Репутация: 20

7. Re: Фанфик » 09 мар 2011, 17:52

Мені дуже і дуже сподобалось! Браво!
P.S. Лена, викинь, будь ласка, ще пару частин)) А то ночей спати не буду, інтрига бере))

Nekroma

< Bravehearts >

Репутация: 0

8. Re: Фанфик » 10 мар 2011, 21:55

З задоволенням :advice:

*

Тихо скрипнуло ліжко. Як професійний крадій, Гайка, лягаючи спати була вже вдягнута і озброєна. Тихо піднявши з підлоги рюкзак, в який поклала декілька пирогів, баклажку води, гроші і речі, з якими ніколи не розлучалася. Декілька фотографій і той злощасний лист, який так змінив її життя.
За вікном яскраво світив місяць. Не скрипнуло зрадницько вікно, коли маленька гномиха виразила з нього. Крок по картизу, це один крок. . . Легенько зіскочити, перекотившись. . .Тихий шепіт листя. Закутки, наповнені непроникною темрявою, такою страшною, проте спокусливою і таємною. . . Все це було звичним. Рідним. Як раніше, коли за кожним поворотом була пригода, наповнена новими авантюрами.
Маленька тінь тихо скрадалася вздовж стіни, наближаючись до північного виходу. Її не помічали вартові, які у цю пізну годину мріяли лише про тепле ліжко. Не помітив її ніхто. Майже.
Ось і вихід. Вартові тихо про щось перемовляються. Гайка тихо вилізла на дерево, що росло поряд. Так само тихо зіскочила на верхівку стіни. Часу мало, часові ходять по колу. Зачепивши мотузку з гаком, стали тихо спускатися зі стіни. Вниз, вниз, ще трохи. . . І ось, ноги доторкнулися землі.
Забрала гак.
Ну от, жодна гілочка не хруснула, жоден листочок не впав, ніхто не помітив, ніхто не здогадався. . .
- Ти куди намилилась? – як грім з неба, запитав її лукавий ельфійський голосок.
Гайка блискавично дістала кинджал. Поруч хтось засміявся.
- Облиш, поріжеш мене на капусту, так?
З тіні тихо вийшов високий троль і витончена ельфійка. Гайка посміхнула-ся. Таки винюхали. . .
- Ніч, який чудний час для прогулянки. . . – єхидно протягнула Флорі.
- Облиш, - їй в тон відповів Румбак – Здається вона хоче від нас змитися.
Усі троє зареготали. Вартові при вході стурбовано озирнулися. . .

- Але ти все одно не мала від вас йти!
Флорі уже пів години переконувала Гайку нікуди не йти. Після невдалої спроби втечі вони вирішили трохи пройтися.
Гайка лише махнула рукою.
- Може прогуляємося завтра до Барло, - почав Румбак – Порибачимо трохи.
Вони уже підходили до дому.
- Можна було би. . .Гайко, ти любиш рибачати?
- Ну так, дуж. . .
Гайка замовкла на півслові. Двері будинку були зірвані з завіс. Усі троє тихо дістали зброю. Румбак, першим тихо зайшов до будинку. Скрізь був страшенний розгардіяж. Розірвані подушки, побитий посуд. . .А до стіни при-шпилено записку. . .

«Вам пощастило, наступного разу не буде варти, а ви будете вдома.Живіть доки живете, бо це не надовго!»

6.Бездоганний план.

В Шатраті була ніч. Така насичена подіями ніч. Усі будинки мирно спали, звичайно усі,крім того, який півгодини назад був розгромлений. У ньому саме тривала суперечка. І хоч усі мешканці будинку мали свою думку, проблему жодна з них не вирішить.
А ось в іншій частині міста саме зараз йшло двоє тауренів. Обоє були відчу-тно схвильовані, але з різних причин. Крез радів, що загнав своїх ворогів в кут. Ворогів які на очах у всіх рідних і знайомих втоптали його в бруд. . .
Його ж супутника натомість хвилювало,чи не зїхав Крез з глузду.
- Ти справді думаєш,що це спрацює?Вони ж запросто можуть просто утекти!
- Від нього не втечуть. Він найкращий вбивця усього лісу.
- А ти найкращий боєць Шатрату!І що, вони все одно викрутилися.
Креза дратувала вузьколобість напарника.
- Послухай ти, роги твої без мозку. . . Вони повідомлять варті,так? Пові-домлять. І доки варта стоятиме, ми туди не поткнемося. У вартових уже є наші портрети. А він пробереться. Гілочка не хрусне,листочок не впаде, а ті троє вже будуть покарані .
Він мав чекати їх на території Провидців, під сходами,там де зазвичай торгує винороб. Звичайно вночі він не торгує.

- Прийшли.
В нічній темряві вимальовувався силует людини. Напарники сторожко підійшли. Крез тихо промовив:
- Зорі зникають вранці.
Незнайомець мовчав. Крез уже подумав, що вони набрели не на того. Але відповідь все таки прозвучала.
- Проте сонце встає не завжди, – задумливо і хрипко відповів їм найманець. – Одже в будь-кому місті знайдеться той,хто комусь заважає. Нехай. Що привело вас до мене?А головне. . . Хто?
Супутник Креза поняття не мав хто направив їх саме до нього. І взагалі,хіба в місті немає інших найманих убивць!? Якби не пряма постава, та відсутність смороду, можна було присягнутися,що говорив немертвий. . . Жахливий льодовий голос,котрий доходив до кісток, змушуючи їх панічно трястись, рухатися і тікати.
Але Креза не хвилювали такі прості і банальні речі, як те, що його наймане-ць говорив як сама смерть. Ну принаймні зовні цього видно не було . . .
- Не при свідках. Відійдемо. – і Крез пошкутильгав до іншого прилавку.
Найманець декілька секунд дивився за ним, а потім різко повернув голову до Гурука ,Крезового напарника. Хмикнув, і протяжно просичав:
- Він тобі не довіряє. Хоча міг би й сам прийти. Я не вбиваю потенційний прибуток.
Ще раз хмикнув, і беззвучно та швидко пішов він за Крезом.
Гурука, спостерігав за ними віддаля. Найманець спритно вискочив на стіл сів навпочіпки і почав слухати Креза. Гурука нічого не чув , бо Крез говорив пошепки. Співрозмовник Креза здебільшого мовчав, лише одного разу до Гурука долинула одна фраза: «Банально. Так нічого не вийде.»Мабуть Крез почав розповідати інший план, але і він найманця не зацікавив. Лише коли Крез закінчив, через хвилину він сказав:
- План жахливий, але мені начхати. . . Якщо вона втече, ви все одно нічого назад не отримаєте, бо мене не знайдете. Буду я це робити чи ні, вирішить тільки одне. Скільки ви заплатите?
- Гурука, підійди сюди.
Хоч у хлопця не було ані найменшого бажання наближатися до них, він підійшов.
- І так, найманцю. Мені немало розповідали про тих, хто через твої послуги просто загримів в в’язницю. Про те, що ти, отримавши хоч якусь частку гро-шей, можеш просто вирішити, що ця людина вмерти не повинна, і відпустити її. Зі мною таке не піде. Ось тобі і винагорода. Якщо ти зробиш все правиль-но, і не відпустиш її до того часу як я скажу, я відпущу твою зведену сестру.
Реакція найманця була миттєвою. За пів секунди він уже притискав Крезу до горла гострого диска.
- Я тобі випущу кишки, - зловісно просичав він. – Випущу кишки, і розві-шаю їх по всьому Дренорі!
- Спробуй. І разом з моїми по Дренорі висітимуть кишки твоєї сестрички-напівкровки.
Найманець жахливо заричав і . . . зник. Лише попід деревами пролунав затихаючий жахливий і моторошний голос:
- Крезе, я викраду її в обмін на мою сестру. Але щоб ти знав, у тебе тепер на два ворога більше. . .

7.До дідька бездоганний план.

Аркос сидів в таверні. На столі уже зібралася чимала купа порожніх пляшок з під вина, віскі та усього, що мало в собі алкоголь. Він знав, що викраде ту дівчину запросто. І вб’є,якщо треба буде. Але його мучила одна думка. Невже, завдяки його єдиній слабкості, єдиній людині, життя якої він цінував, ним так просто маніпулювати? Може цей боягузливий шмат лайна скаже потім пограбувати банк? Або напасти на На’ару? А гірше всього те, що поки в них Скарлет, доведеться виконувати їх вказівки. . .
Трохи похитуючись, Аркос встав з-за столу, і побрів до хазяйки таверни.
- З-здрасьтє!Ік!Ой, вибачте. . . Дайте мені якусь невеличку кімнату. Бу-будь ласка. – кладучи на прилавок монети, промимрив він.
Жінка монети взяла і поклала на прилавок ключа. Хоча дивлячись на жахливо п’яного чоловіка, задумалась: «А чи не принести туди пустого тазика?Пожалію прибиральницю.»
Аркос дошкандибав до свого номеру, і не роздягаючись влігся на ліжко.
- Ох. . .Так-с, треба виспатись. По п’яну людей не крад-д-уть.

*

- Чорт. . . Треба менше пити. - голова боліла так, ніби на неї вчора сів люторіг.
Аркос зліз с ліжка. Згадати вчорашні події було не легко. Особливо, ті, що були в таверні. Хоча все було так однобразно. . . Горілка, горілка, віскі, вино, горілка.
З деяким здивуванням Аркос зрозумів, що майже не пам’ятає, як Крез про-понував викрадати дівку.
- Що ж, хай живе імпровізація! – з цими словами ельф підхопив сумку, і почав в ній ритися.
Покопирсавшись серед купи непотрібних зараз речей(таких як одеколон), виловив декілька флаконів з сумнівним вмістом та мішечок порошку.
- Так…Що там у нас ще? Відкривачки? Може знадобитися… О, це те що треба!
Аркос тримав в руці яскраво-золоту сферу. Сфера Обману, його гордість, зараз як завжди була незамінна. Виглянувши з вікна номеру, і зосередивши свої думки на дренейці-вартовій, що стояла неподалік, він задіяв сферу.
Яскраво-золота куля раптом стала зовсім чорною, а потім прозорою як скло. Аркос мовчки поклав її назад до сумки. Хоча, то був уже не Аркос, а дівчина-дренейка. Обдивившись себе з усіх сторін в дзеркалі, вона взяла в руки флакони з зіллям і мішечок порошку.
- Паралізуюче, снодійне і віскі. Джентельменський набір. – Посміхнулась дренейка. Потім трохи подумала, і заховала віскі назад в сумку. – Ну, операція під назвою «Сестра в мишоловці» починається!

:haha3:

Nekroma

< Bravehearts >

Репутация: 0

9. Re: Фанфик » 10 мар 2011, 21:55

7.Вовк в овечій шкурі.

- Чорт… Як же болить голова.
Флорі лежала на ліжку, звісивши ноги. З ранку їй, по незрозумілій причині, стало дуже зле. Розболілась голова, піднялась температура і до того ж вона ще й зламала ніготь!!! День почався явно не найкраще.
Дівчина саме роздумувала, над версією отруєння неякісними продуктами, коли в двері постукали. З передпокою пролунав жіночий голос, а потім закрилися двері.
- Флорі, там це… Вартова прийшла. Не знаю, як вони дізналися, але при-йшли на рахунок погрому в домі.
- Як завжди вчасно.
І далі бурмочучи собі під ніс щось про взаємодію черепа і сковорідки, Флорі зповзла з ліжка. В передпокої стояла дренейка і щиро посміхалася. Коли по-бачила Флорі посмішка трохи згасла, і обличчя набуло якогось здивованого вигляду. Але ось за мить вона знову посміхалася. Мабуть здалося…
- Ем, доброго дня. Флоріана Ранній Вітер?
- Еге. – напівсонна Флорі, котра зараз думала лише про добрячю склянку обезболюючого зілля нінащо розумніше не спромоглася.
- Мене прислали на рахунок погрому в вашому будинку. Документи зареєстровані на вас?
- Так.
- Гаразд, тоді нас з вами чекає довга розмова, може запропонуєте мені чашечку чаю?
Флорі повела гостю на кухню. З дверей спальні виглянула Гайка. Вартова допитливо глянула на неї, а потім перевела погляд на Флорі.
- Сідайте, якого вам чаю? Чи може кави?
- Немає різниці. – відповіла дівчина зачиняючи за собою двері.
Флорі наповнила два кухлі гарячим чаєм, і поставила їх перед гостею.
- О, може цукру? – схаменулася ельфійка.
Поставивши на стіл цукорницю, Флорі сіла за стіл, і зробила ковток чаю.
- Отже, почнемо? – в дренейки була якась недобра посмішка. Але ось світ перед очима поплив, і лише величезним зусиллям підсвідомості Флорі розплющила очі. Дренейка перетворилася на високого ельфа з мотузкою в руках, але далі дивитися вже було несила, і дівчину потягнуло в темні обійми забуття.

8.В’язниця
Флорі відкрила очі. Над нею нависала крона терокарської сосни.
- Що за?..
Глянувши вниз, дівчина обімліла. До землі було метрів тридцять. Флорі оглянуляся. Вона знаходилася на майданчику, котрий був побудований просто між гілок дерева. Власне знаходилася вона на порозі, бо прямо перед нею були двері в невеличку хатинку. Крону огороджувало блакитне силове поле. Що воно зробить з нею, якщо вона захоче вийти, Флорі дізнаватися не хотіла. Та й до землі падати було далеченько.
В ранковому небі з’явилося два скати. Повільно підводячись, ельфійка зрозуміла, що на першому їхав Крез. Його супутником був той ельф, який її,
здається, викрав. Ельф першим дістався дерева, і зістрибнув на гілку.
- Ось вона, бачиш? – заговорив він, прив’язуючи ската. У Флорі аж волося дибки стало від його голосу. Такий холодний, злий та жорстокий він був.
- Ну… Ось ми і зустрілися. Якби не ти, ненормальна, то я б переміг. Я був би героєм. Ви все зіпсували.
- Крезе, ти пам’ятаєш договір. Де моя сестра?
- Дурень!Ти думаєш. що ми її викрали на один день? Будеш тюремником. Мені треба, щоб та мала гадюка помучалася. Пришлю їй серце василіска, нехай думає, що ми її порішили. А поки слідкуй, щоб ця не втікла. – з цими словами Крез розмахнувся і заїхав Флорі в живіт. Від потужного удару вона відлетіла і вдарилася об стіну. Біль був жахливим… Намагаючись підвестися, Флорі про себе кликала духів.
Крез витягнув ножа, і загрозливо пішов до дівчини.
- Цікаво, якого кольору кров у ельфів? Може зелена?Ану давай перевіримо?
З цими словами він встромив ножа зап’ястя Флорі. У неї аж в очах потемні-ло від болю. Вся рука була в крові.
- Ану геть пішов звідси. Взагалі, якщо не припиниш, то серце василіска не знадобиться!
Крез обернувся. В руках ельфа загрозливо зблиснув кинджал.
- Геть.
Змірявши обох ельфів презирливим поглядом, та Крез осідлав ската і кудись полетів.
Дух природи з’явився як завжди вчасно. Рани почали затягуватися, кров звертатися. Ельф мовчки дивився на все це. Коли лікування було закінчено, підхопив дівчину за лікоть, і потягнув в будинок.
- Отже так. Ти тут не на правах гості, ти тут полонянка. Звати мене Аркос.
Вийдеш за силове поле – згориш. Більше тобі нічого знати не потрібно.
Флорі здивувало те, як в нього змінився голос. Звичайно він не мав ні нотки дружелюбності, але лід і сталь зникли. Звичайний голос.
- Сідай. – Аркос показав на сіре крісло біля вікна. – А тепер розказуй мені, що такого ви зробили тому дурню, що він в пошуках помсти дійшов до криміналу.

Опять я сразу 2 отправила... :smeh:

Я дупель.

Флуд > Уголок Баяниста