|
|
|
Я же говорю - Хаус)
Лан, я может не права) Но по-моему - очень даже похож по описанию...
|
|
|
|
|
Як часто дощ вганяє в тугу.
Присядеш, визирнеш з вікна.
Надворі натовп ходить люду,
І кожен маску одяга.
Під парасольками ховають
Обличчя сірі та страшні.
Самі по вулицях блукають
Із душами на мілині.
Буденність вдавлює все нижче,
Лиш закриває очі нам.
Лиш вороги підходять ближче,
Снують за нами по стопам.
Із револьвером біля скроні
Ми все проходимо життя.
Спихаємо на розсуд долі
І осуд, й намір, й каяття.
Лиш сірі люди, люди-тіні
Не знають радості й тепла.
Та стало їх багато нині,
Вони псують людське буття.
Ну все! Вже досить! З мене годі!
Відходжу далі від вікна,
Щоб не писати в такт погоді,
Що дивні думи принесла.
|
|
|
|
|
Дуже дякую за теплі слова) А як так виходить?) Хто зна. Щось як наплине, то.... Ех.... От цей вірш я написав за 10-15 хвилин.....
|
|
|
|
|
Цей вірш написаний під впливом цього страшного часу, який ми зараз проживаємо.... Час великих перетворень (і не завжди вони в кращий бік) та грандіозної революції. І я, дитя Майдану, вирішив написати наступні рядки.....
Цікавий час... Гудуть майдани,
Вельможі наш простецький люд
Вганяють всіх в тугі кайдани,
І слова мовить не дають.
Живуть в розкошах: вілли, тури,
Й працюють тільки раз на рік.
Навкого хат - високі мури,
Під ними чути плач калк...
Весь світ доступний перед ними,
В них грошей кури не клюють.
А на простих людей, хапуги,
Вони лиш звисока плюють.
Вони їдять шикарні страви,
Коштовний одяг куплять враз.
В той час, як всі будують плани,
Де взять грошей сплатить за газ.
Гребуть вогонь руками люду,
Й з екранів телепередач,
Заводять весь народ в облуду,
Він головний, бо він - багач!
Цікаві люди... Дивні люди...
Терплять... Настав наш час!
Задихаєм на повні груди,
Відкриєм кращий світ для нас!
|
|
|
|
|
Север
По острой кромке льда, в заснеженные дали
Мы шли вдвоём туда, где сотни пропадали.
Трещит и гнётся тонкий лёд, а ты сильнее меч сжимаешь.
И я продрогла б до костей, но рядом ты, меня ты согреваешь.
И снег плащом дорог на плечи,
И ветер поцелуй оставил на щеке,
И лёд трещит, о смерти водит речи,
А мне плевать - твоя рука в моей руке.
Упорно мы шли, глазами на север.
Опасностям скалясь, как дикие звери.
Вокруг синевой ледяные цветы,
Навеки сковали их бури путы.
Но цепочка следов не прервётся вовек,
Всё дальше на север будет вести...
Пусть время даже остановит свой бег,
История пряжу закончит плести,
Упрямо идём в направлении на север,
Врагов разрывая, как дикие звери.
И капли крови росой на цветы,
Меж жизнью и смертью разбиты мосты.
Всё дальше, вдаль, глазами вторя небесам.
И меч обнажённый мерцает, как снег.
Песня волчицы - ты в битве не сам.
Не зубы - клыки. Не одежда, а мех.
А душа из груди рвётся на север.
Не люди теперь мы - дикие звери.
И смерти вокруг распустились цветы...
С севером вольным теперь мы на ты.
Цепочка следов на заснеженном поле.
Теперь мы свободны. Теперь мы на воле...
Волки
Кровью день истекал. умирая,
Ночь скрывала следы ранений.
В мир ворвалась волчья стая,
Не зная жалости и сомнений.
Следы на снегу звёзды скроют,
Тень укроет тело зверя.
Слышно лишь как в небо воют,
В то, что Луна их слышит, веря.
Клыки вонзятся в плоть живую,
Кровь запятнает невинность снега.
Волки избрали судьбу такую
И вся их жизнь - это радость бега.
А Луна принимает кровавый дар,
Меняя с невинного цвет на багровый.
И в груди волков разгорается жар,
Что расплавляет неволи оковы.
|
|
|
|
|
Хаус же ж не один такий сволота на увесь світ)))
